Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Географічний факультет
Кафедра економічної та соціальної географії
Реферат на тему:
«Сучасна геополітика Японії»
Виконала:
ст.гр. ГРФ – 53м
Карашкевич Н.І.
Перевірила:
Вісьтак О.І.
Львів – 2012
Зміст
Вступ
І. Чинники формування геополітичної свідомості японців.
ІІ. Витоки сучасної японської геополітики.
ІІІ. Геополітика сучасної Японії.
1. Геополітичні ресурси та перспективи Японії.
2. Сучасна геополітика Японії.
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Рубіж ХХ – ХХІ ст.. ознаменувався дуже бурхливими геополітичними зрушеннями: воз’єдналася Німеччина, розвалився військово-політичний союз країн Варшавського договору, а потім сам СРСР, скінчилася «холодна війна», світ перестав бути двополюсним. Цей час можна назвати "переломним" і "основоположним" в тому сенсі, щосаме в 90-і роки XX століття сформувалася система міжнародних відносин,що існує сьогодні.
Одним із світових центрів, передусім економічної могутності, стає Азійсько-Тихоокеанських регіон, який представляє собою густозаселену частину світу, для якої характерний бурхливий економічний розвиток, слабка інтеграція (на відміну від Заходу). Тут виокремилося кілька провідних країн: Японія, Китай, Південна Корея, Сінгапур, Австралія і Нова Зеландія. Японія - одна з явних політичних і економічних центрів регіону. Незважаючи на те, що сьогодні політичний вплив Японії не відповідає її економічній могутності, для успіху на геополітичній арені в країни є і політичні амбіції і певні перспективи.
Сучасна Японія входить до числа країн-членів Великої вісімки і АТЕС, також є непостійним членом Ради безпеки ООН, володіє одним із найбільших золотовалютних резервів Азії, займає лідируючі позиції за торговельними можливостями, має найвищий у світі показник очікуваної тривалості життя (81,3 р.). Маючи одну з найбільших економік у світі, вона доволі ефективно використовує у зовнішньополітичних діях економічні важелі. (провідні Японські компанії створюють свої філіали у різних країнах).
Наразі Японія не є самостійним гравцем на міжнародній арені і певною мірою змушена прислухатися до сильніших суб’єктів. Колишня ізоляція, пов’язана з пасивною участю у зовнішній політиці, призвела до деяких проблем сьогодення. На мою думку, геополітичний потенціал країни не є настільки великим, щоб претендувати на роль геополітичного лідера у світі. Проте, можна розуміти, що сьогодні у Японії немає аж таких амбіцій, а головною метою є завоювання лідерських позицій в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
І. Чинники формування геополітичної свідомості японців.
Геополітика Японії віддзеркалює і зараз особливості її географічного положення і політичного становища [1,197]. З одного боку – острівне розташування, перенаселеність, брак природних ресурсів, а з іншого – могутня економіка, гостра потреба в сировині, ринках збуту. Географічне положення є основним чинником формування геополітичних уявлень та доктрин будь-якої держави.
Згідно конституції, Японія є унітарною конституційною монархією. Головою держави є імператор, але виконавча влада в країні зосереджена в руках прем"єр-міністра. Оскільки Японія була першою країною світу яка пізнала жах ядерної війни, її сьогоднішній уряд сприяє боротьбі за мир і руху роззброєнь.
До національних особливостей Японії, котрі визначають формування її геополітичних поглядів, відноситься перш за все однорідність і закритість японського суспільства, що визначилося тривалим, майже трьохсотрічним (аж до середини XIX століття) періодом її самоізоляції. Однорідність виражається в самоідентифікації японців як частинок єдиної держави («одна нація - одне серце»). До того ж в свідомості японського суспільства закріпилася традиція оцінки оточення країни крізь призму «японоцентричності».
ІІ. Витоки сучасної японської геополітики.
На початку ХХ ст. японська школа геополітики висувала кардинально інші ідеї, аніж сьогодні. У ній виокремлювали:
• паназізм (С. Комакі— автор книги “Маніфест японської геополітики” (1907), Іккі Кіта — автор “Плану реконструкції Японії” (1923), Танака Гіїті — автор таємного “меморандуму Танака” (1927) про необхідність розширення життєвого простору Японії в Азії та світове панування цієї країни (після розгрому США) і т. ін.
• японське євразійство (Коное Фумімаро (1891-1945), екс-прем’єр-міністр, який свою практичну політику реалізовував протягом трьох термінів перебування на посаді глави кабінету міністрів — відповідно до своєї праці “Новий порядок у Східній Азії”.) Суть японської версії євразійства полягає у протистоянні атлантизму, цебто США і Великобританії.
Ця концепція була покладена в основу японської зовнішньої політики, яка привела до підписання пакту Німеччини, Італії і Японії. Опісля це призвело до відомих подій, які кардинально змінили геополітику країни після поразки у Другій світовій війні.
Починаючи з 1950-х років, американська політика на Далекому Сході опиралася на Японію, зовнішню політику якої визначали чотири основні принципи, які проголосив повоєнний прем’єр-міністр С. Йосіда:
- Японія повинна бути легко озброєна та уникати участі в міжнародних конфліктах;
- Основною ціллю Японії має бути економічний розвиток;
- Японська дипломатія має бути неідеологізованою і приділяти першочергову увагу міжнародній співпраці;
- Японія повинна йти за політичним керівництвом США і приймати від них військовий захист. [2, 695]
В 1952р. підписання Сан-Франциського мирного договору відновило суверенітет Японії. За цим договором Японія відмовлялася від своїх колоніальних володінь а також Південного Сахаліну, Курильських островів (однак не визнала радянського суверенітету над ними), Південного Тихоокеанського мандату, претензій на Антарктиду, островів Спратлі, Парасельських і Пескадорських островів.
До закінчення холодної війни Японія перетворилася в економічну супердержаву [2,696]. Середньорічні темпи зростання ВВП до 90-х років XX ст. складали приблизно 8-10%. Швидке економічне зростання Японії забезпечили багато чинників: орієнтація на досягнення науково-технічного прогресу у сфері нової техніки, технології, організації виробництва і менеджменту, виняткова працьовитість народу, боротьба за високу якість виробленої продукції, жорстка економія. Ці і інші чинники зумовили «японське економічне диво» і дозволили острівній державі до кінця 80-их років XX ст. зайняти друге місце в світі (після США) по виробництву ВВП.
У плані розробки нової зовнішньополітичної ролі держави великий інтерес викликають погляди й особистість великого державного діяча Японії Ясухіро Накасоне, який був прем’єр-міністром з 1982 по 1987 рр. і керувався власною політичною філософією. Накасоне закликав до зміцнення моральних підвалин японського суспільства, заохочував націоналістичні настрої, наполягав на створенні сильного війська як найважливішого фактора підвищення ролі Японії на світовій арені. В той же час Накасоне зробив так багато для зміцнення союзницьких відносин з США, як ніякий інший японський лідер. Він усіляко пропагував ідею інтернаціоналізації Японії, розширення економічних і культурних зв’язків зі світовим співтовариством.
Розвиток глобалізації в останньому десятилітті ХХ сторіччя і на початку ХХІ поставив Японію перед новими викликами.
Перша половина поточного десятиліття XXI ст. міцно пов"язана з ім"ям і політикою колишнього прем"єр-міністра Коїдзумі Дзюнітіро. В 2002 р. в своїй промові на саміті АСЕАН в Сінгапурі, що здобула популярність як «доктрина Коїдзумі», японський прем"єр-міністр висунув ідею створення «розширеної Східно-Азіатської Співдружності», виразив надію, що в його центрі будуть Японія, країни АСЕАН, Китай, Південна Корея, Австралія і Нова Зеландія. Він дуже міцно зв"язав долю своєї країни із долею США. Коїдзумі підкреслював, що це - єдина країна в світі, яка заявила, що розглядатиме будь-який військовий напад на Японію, як напад на саму себе. Кабінет Коїдзумі в кінці 2004 р. оприлюднив нові «основні напрями програми національної оборони», де Китай і Північна Корея згадувалися як країни, які представляють потенційну загрозу безпеці Японії. Положення в КНДР визнано «серйозним дестабілізуючим чинником для всій Східній Азії, включаючи Японію», а відносно Китаю зазначено, що він «останніми роками модернізує свій військовий потенціал, роблячи особливий упор на ядерний і ракетний потенціал, а також на військово-повітряні і військово-морські сили».
ІІІ. Геополітика сучасної Японії.
1. Геополітичні ресурси та перспективи Японії.
Основний ресурс - це економічна та фінансова міць. На утримання та оснащення формованих на контрактній основі, а тому по-справжньому добірних, 250-тисячних збройних сил японський уряд щорічно виділяє, за різними підрахунками, від 40 до 50 млрд. доларів. В результаті за минулі півстоліття скромно названі «силами самооборони» японська армія, авіація і флот по насиченості сучасними видами військової техніки наблизилися до збройних сил НАТО, а за деякими параметрами можна порівняти з потенціалом Америки. Але великим обмеженням у використанні військової могутності Японії в якості геополітичного ресурсу є пацифістський характер її конституції [3].
Також слід зауважити, що географічне положення Японії сприяє активній участі у міжнародному поділі праці. До геополітичних ресурсів також слід віднести членство Японії у геополітично впливових міжурядових організаціях (СОТ, G–8, МВФ/МБРР…), у яких вирішуються важливі різноманітні проблеми, в тому числі світової та регіональної безпеки.
Щодо перспектив: Японія перебуває між США, які володіють достатніми ресурсами, щоб диктувати їй свою волю; Росією, яка, крім постачання енергоресурсів, пасивно відноситься до врегулювання проблеми «Північних територій»; активно зростаючим Китаєм, що претендує зайняти місце Японії в ролі регіонального лідера; Південною Кореєю, яка також переживає економічний підйом; КНДР, яка стверджує, що проводить проби запуску супутника, а тим часом світове співтовариство і Японія в тому числі підозрюють її у випробовуванні балістичної ракети.
На сьогодні Японія є особливим партнером Америки , що доволі вигідно. Мабуть, подальша співпраця із США є найперспективнішою для Японії і найбільш вигідною, оскільки вони її потребують.
Є цікава думка: ціль геополітичних маневрів Америки по відношенню до Японії полягає в тому, щоб змусити цю міцну економічну державу повернутися обличчям до світу ті відвернутися від Азії – тим самим ( по ідеї американських стратегів) першості в АТР, найперспективнішому в геополітичному відношенні регіоні світу [2, 699].
Більшість японських геополітиків сподіваються використати особливі відносини із США, щоб досягти світового визнання для Японії, уникаючи, в той же час, ворожості Азії і не ризикуючи передчасно американською «парасолькою» безпеки. Останнім десятиріччям Японія продемонструвала, що готова працювати задля зміцнення свого авторитету. У 2007 році в Японії на основі Управління національної оборони було створено повноцінне міністерство оборони, що , де-юре, порушує принцип відмови від створення армії та системи управління збройними силами. Важливим є також закон про розробку космічної зброї, який прийняли японські законодавчі органи у 2007 році [5].
У зміцненні військової сили Японії зацікавлені США, як надійний партнер у протистоянні силам можливої коаліції Росія – Китай.
2. Сучасна геополітика Японії.
а) Своїм основним союзником Японія як і раніше вважає Сполучені Штати Америки. Японія залишається протекторатом США. Вона пов"язана з США договором про оборону, на її території розташовані американські війська (острів Окінава).
б) Основою геостратегії Японії є концепція будівництва «дуги свободи і процвітання» по зовнішньому периметру євразійського материка, включає різні регіони від Австралії, Індії, Центральної Азії до Східної Європи та Балтійського моря.
в) Японія прагне до того, щоб її відносини з Китаєм розвивалися підконтрольними їй темпами. Стурбована тим, що Південна Корея перетворюється на економічного суперника, Японія прагне підтримувати власний вплив на Корейському півострові.
г) Японія прагне повернути собі Північні території, наполягаючи на своєму суверенітеті щодо чотирьох островів (Хабомаї, Шикотан, Ітуруп, Кунашир). Японський парламент 11 червня 2009 року затвердив законопроект, який проголошує Південні Курили «споконвічними територіями» Японії. Правда керівництво держави завірило, що це положення не має зобов’язуючої сили і ніяк не вплине на позицію Японії на переговорах про острови [2,701]
д) Вище керівництво Японії відкрито прагне до формування самодостатніх збройних сил, законодавчого закріплення права японської армії брати участь спільно з США у військових операціях в будь-якій точці світу. У квітні 2007 року внесений урядом закон про референдум, мета якого - перегляд «мирних статей» конституції був схвалений палатою представників японського парламенту і прийнятий палатою радників парламенту Японії, і тепер він набув чинності. Як відомо, в частині 1 статті 9-й нинішньої конституції Японії, прийнятої відразу після закінчення Другої світової війни під тиском антигітлерівської коаліції, декларується, що «японський народ назавжди відмовляється від війни як способу захисту суверенітету, а також від застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних суперечок». Далі говориться, що в Японії «ніколи надалі не створюватимуться сухопутні, морські і військово-повітряні сили, так само як і інші засоби війни. Право на ведення державою війни не визнається ». Такої абсолютної відмови від війни немає в конституції жодної країни в світі. В значній мірі завдяки мирній конституції зростав авторитет країни за кордоном, японський народ користувався повагою в світі за послідовну боротьбу проти ядерної зброї, політики гонки озброєнь. Але через 60 років японський істеблішмент відмовляється від пацифістських статей конституції, хоче володіти повномасштабними військовими геополітичними ресурсами, побоюючись швидких темпів зростання могутності авторитарного Китаю, економічного зростання Південної Кореї, погроз з боку Північної Кореї, появи глобальних загроз у світі. Крім того, керівництво Японії, ймовірно, впевнений, що надання збройним силам характеру повноправного атрибуту держави, зменшить ступінь японської залежності від американської системи безпеки і зовнішньої політики, що в свою чергу забезпечить Японії значну свободу дій у політичній сфері.
е) У разі розширення складу постійних членів Ради Безпеки ООН Японія має намір набути такий статус. Але статус постійного члена передбачає виконання всіх необхідних зобов"язань, тобто більш активну участь у міжнародних військових операціях, а це фактично неможливо, якщо основний закон країни передбачає тільки оборонну доктрину. Таким чином, важливою умовою досягнення цієї мети є реформування військової доктрини.
є) Вивчення можливості створення власних ядерних сил. У Японії створення ядерної зброї ставлять в залежність від перспективи створення ядерної зброї у Північній Кореї, де цей процес періодично поновлюється. Крім того, як зазначає японський вчений, голова Науково-дослідної ради з національної безпеки С.Хакамада, «якщо ігнорування Росією Японії триватиме і далі, то, можливо, в Японії посиляться голоси, які виступають за ядерну зброю, мотивуючи це тим, що до країни ставляться з такою зневагою по причині відсутності у неї ядерної зброї» [3]
Висновки
Як найрозвиненіша держава Азії, в безпосередній близькості від менш розвинених країн, Японія розглядає азіатсько-тихоокеанський регіон, як сферу свого переважаючого впливу.
Геополітика Японії і нині віддзеркалює особливості її географічного положення та політичного становища. Острівне розміщення, перенаселеність, нестача природних ресурсів з одного боку, а з іншого – могутня економіка, потреба в ринках збуту визначили прагнення Японії посісти у світовому ладі місце, гідне її потенціалу. Йдеться, зокрема, про бажання Японії стати постійним членом Ради Безпеки ООН.
На думку японського керівництва, для країни найбільш потенційно небезпечними є КНДР та Китай. Японія веде переговори з Мексикою та Індією. Цим кроком Токіо намагається стабілізувати економічну потугу Китаю.
Поки що політичний вплив Японії не відповідає її економічній могутності. Швидше за все, головним інструментом зовнішньої політики Японії і надалі лишатимуться «несилові» важелі впливу у системі міжнародних відносин.
Список використаних джерел
1. Геополітика: Підручник/ А.І.Кудряченко, Ф.М. Рудич, В.О.Храмов. – К.: МАУП, 2004. – 296 с.
2. Геополитика: учебник для студентов вузов, обучающихся по спеціальностям «Государчтвенное и муниципальное управление», «Регионоведение», «Политология», «Международные отношения» / Р.Т.Мухаев. – 2-е узд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2010. – 839с.
3. Лебедева Т.П. Геополитика: учебное пособие. – М.: МГУ, 2008р.
4. Пронь С.В. США та Японія в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (50-90-ті роки ХХстоліття): Монографія. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2003. – 244с.
5. Сахарчук О.І., Цимбалюк І.Л. Геополітична роль Японії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні / Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. – 2009 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/nvvnu/misnarod_vidnos/2009_11/R2/Saharchuk.pdf
(zip - application/zip)
Статистика файлового архива
