Аналіз зовнішнього середовища підприємства ВАТ "АртВітраж"

Вступ

В даній роботі я спробую проаналізувати зовнішнє середовище ВАТ „Арт Вітраж". Підприємство є неіснуючим і вигаданим виключно для виконання цього завдання. Взяте підприємство є виробничим. Воно спеціалізується на виготовленні вітражних виробів (дверні вставки, підвісні стелі, світильники, тощо) на замовлення.

Оцінюючи зовнішнє середовище ВАТ „Арт Вітраж", я намагатимусь висвітлити наступні аспекти:

визначення правової бази, на засадах якої функціонує підприємство,

аналіз ринку функціонування підприємства та його розвитку,

аналіз рівня конкуренції на ринку,

аналіз основного споживчого сегменту,

початкові інвестиції у виробництво та термін їх окупності,

PEST - аналіз зовнішнього середовища підприємства.

Отже, почнемо з правової бази, розглядаючи підприємство „Арт Вітраж” за наступними ознаками.

Мета і характер діяльності підприємства є комерційними. Воно являється господарським товариством, що знаходиться у приватній власності, зі змішаною належністю капіталу та створювалося корпоративним способом. Підприємство має виробничо-торговий вид діяльності.

„Арт Вітраж” є акціонерним товариством відкритого типу, власники якого несуть відповідальність за зобов^язаннями тільки майном товариства.

Аналізуючи ситуацію на українському ринку вітражних виробів, слід звернутися до європейського та американського досвіду продажу.

Чим далі на захід, тим вище ціни на вітраж. Наприклад, у Польщі 1 кв. м професійного вітражу коштує € 2 тис., а у Великобританії - від 10 тис. фунтів стерлінгів.

Більша кількість високоякісної сировини, що постачається в Україну, купують у США, в таких компаній як Wissmach, Armstrong, Spectrum, Kokomo, Uroboros та Youghiogheny. Німецьке скло коштує дорожче, тому його майже не використовують. Китайське - низької якості, хоча і коштує у 2 рази дешевше.

В Україні 1 кв. м кольорового скла коштує від $50 до $180. Те ж саме скло американські художники купують мінімум у 3 рази дешевше. Така ситуація пояснюється „роздуванням” цін при транспортуванні скла. Наприклад, вартість 1 контейнера скла зі США до України коштує $5,5 тис., $2,5 тис. яких забирає дорога з польського порту Гдині до Львова.

Взагалі то скло складає 25% від собівартості вітражу. І майже половина (45%) цієї суми - ввізний податок на додану вартість і мито. Тільки ПДВ з одного контейнера вартістю, скажімо, $100 тис. складає 100 тис. грн.

Але за оцінками провідних спеціалістів цієї галузі частина контрабандного скла на ринку становить не більше 5%.

Розглядаючи ситуацію в Україні, слід зазначити тенденцію до пересування підприємств з заходу (особливо зі Львову, де вітражистів багато і тому вони демпінгують) до Києву, де попит на дані вироби значно більший. Якщо у Львові за квадратний метр вітража платять від $400, то у Києві ця ціна принаймні вдвічі більша.

В цілому по Україні виготовленням вітражів займаються 20-25 крупних підприємств і 230-250 невеликих майстерень. Загалом вони виготовляють 16-17 тис. кв. м виробів на рік. При цьому попит на вітражі збільшується на 30-80% залежно від регіону.

За оцінками спеціалістів найперспективнішим для українського вітражу є східний ринок. На прикладі одного з конкурентних підприємств ми бачимо тенденцію до збільшення поставок саме у східні регіони країни та у російському напрямку. До 2005 року включно 80% виробів Львівської студії художнього скла замовляв західний регіон України, і лише 20% надходили до країн СНД. Однак, з 2006 року на схід країни відправлялося вже 30% замовлень и ще 30% імпортувалося до Росії.

Так як ринок вітражних виробів за останні три роки збільшився майже в десять разів, з цього можна зробити висновок і про посилення конкуренції на ньому. Та взагалі рівень конкуренції зараз характеризують як середній.

На ринку не виділяється основних монополістів, серед найкрупніших підприємств - „Вітражі. Творча майстерня Роксолани Павлик”, Львівська студія художнього скла, „Пивовари & К°". Конкурентні підприємства намагаються відкривати філіали у Києві та інших великих містах в центрі та на сході України. Дилерські мережі вітражних підприємств будують головним чином на принципах партнерства зі спеціалістами, що мають безпосереднє відношення до будівництва житла та офісів. Наприклад, „Пивовари & К°” мають магазин у Харкові, регіональних представників у Дніпропетровську, Донецьку, а також налагоджені зв^язки в багатьох містах з будівельниками, архітекторами, дизайнерами.

Щодо споживчого сегменту вітражного ринку, то 90% замовників виробів являються приватними особами. Але основні обсяги виготовленої продукції припадають на підприємства - 70-80%.

На ціну вітражу, а отже і на сегмент ринку, що може собі це дозволити, впливають художня ідея, марка скла, кількість деталей на 1 кв. м і навіть місцезнаходження майстерні. Нині в столиці на промисловий вітраж припадає 85% замовлень, інші 15% - авторська робота. Але у Києві прогнозується збільшення попиту саме на ексклюзивні вітражі. Таким чином основним споживчим сегментом ВАТ „Арт Вітраж” буде населення, віком від 30 років, з високим рівнем доходу.

Вітражна ніша характеризується початковим обсягом інвестицій від $2 тис. до $200 тис. Середній термін віддачі інвестицій становить від 1 до 5 років.

Виготовляючи вітражі за новітніми технологіями (метод „тіффані”), ще донедавна ВАТ „Арт Вітраж” можна було б стартувати з $100 тис. За висловами спеціалістів, зараз ця сума подвоїлася, а термін окупності збільшився до 5 і більше років.

PEST - аналіз зовнішнього середовища

Висновок

PEST - аналіз показав, що підприємство зазнає негативних впливі переважно з боку економічних та технологічних чинників. Однією з найголовніших економічних проблем є високий рівень оподаткування сировини, що завозиться з-за кордону. Через це підприємство втрачає значну частку свого прибутку. Іншим негативним фактором є заниження курсу української гривні, що не дає можливості нам, як імпортерам сировини, мінімізувати свої витрати.

Щодо технологічних чинників, то ту можна сказати, що в українських підприємств по виготовленню вітражів поки що не має можливості впроваджувати новітні технології, поширені в Європі. Головними причинами цього є недостатній кваліфікаційний рівень працівників та неспроможність українських споживачів збільшувати свої витрати на якіснішу продукцію.